з куклою. А куклу вже шматами червоними убрала, і колише, як дитину, сама по своєму прибаюкує. Вийшла старуха, висварила єі, вихопила куклу, розбила єі, вислала куда-то Діну на роботу.
Зробив Жилін другу куклу, єще лучше, — отдав Діні. Принесла раз Діна збаночок, поставила, сіла і смотрит на него, сама смієтся, показує на кувшин.
„Що она радуєтся”, думає Жилін. Взяв кувшин, став пити. Думає вода, а там молоко. Випив він молоко, — „хорошо” — говорит. Як взрадуєтся Діна.
— „Хорошо, Іван, хорошо!” — і вскочила, плеснула в долоні, вирвала кувшин і побігла.
І з тих пор стала она єму каждий день, крадучи, молоко носити. А то ділают татари із козячого молока пляцки сирні і сушат на даху, так она ті пляцки єму тайком приносила. А то раз різав хозяін барана, — так она єму кусок баранини принесла в рукаві. Кине і убіжит.
Була раз буря сильна і дощ цілий час, як із ведра лив. І помутились всі ріки; где брід був, там на три аршина вода пішла, камені перевертає. Повсюду текут поточки. Жилін випросив у хозяіна ножик, вирізав валок, дощечки, колесо оперив, а до колеса на двох кінцях кукол причіпив.
Принесли єму дівчата шматок, — одів він кукол: одна - мужик; друга - баба. Утвердив іх, поставив колесо на потік. Колесо вертится, а куколки скачут.
Собралось все село, мальчики, дівчонки, баби і татари прийшли, язиками щолкают.
— Ай, урус! ай Іван!
Був у Абдула годинник рускій, зломанний. По-
