голові великій кувшин (збанок), в плечах порушуєтся, перегинаєтся, а за руку татарчонка веде, голеного, в одній сорочці. Пройшла татарка в саклю (землянку, хату) з водою, вийшов татарин вчерашній з червоною бородою, в шовковім кафтані, на ремені кинжал серебряний, в черевиках на босу ногу. На голові шапка висока, баранья, чорна, назад заломлена. Вийшов, потягаєтся, червону бороду сам погладжує. Постояв, сказав щось там робітнику і пішов куда-то.
Проїхали потім на конях двоє дітей до водопою. У коней храп мокрий. Вибігли єще мальчики, голені, в одних сорочках, без порток, собрались гурмою, підійшли до сараю (шопи), взяли хворостину і сунут у щілину. Жилін як ухне (крикне) на них. Завізжали діти, давай втікати, тілько колінки голі блестят.
А Жиліну пити хочется, в горлі пересохло. Думає — хотяби прийшли провідати. Чує, отпирают сарай. Прийшов червоний татарин, і з ним другій, поменьше ростом, чорноватенькій. Очі чорні, світятся, румяні, борода маленька, підстрижена; лице веселе, все смієтся. Одітий чорноватий єще лучше; бешмет (полукафтаник) шовковий, синій, позолотою обшитий. Кинжал на поясі великій, серебряний; башмаки червоні, сафянні, тоже серебром обшиті. А на тонких башмаках єще одні грубі башмаки. Шапка висока з білого баранка.
Червоний татарин ввійшов проговорив що-то, гейби ругаєтся і став; оперся на поріг, кинжалом порухує, як вовк із під лоба, скоса, дивится на Жиліна. А чорноватий — бистрий, живий — так весь на пружинах ходит — підойшов прямо до Жи-
