Тодї всї народи, які живуть у Росиї, почали добивати ся собі прав, погуртувавши ся в полїтичні товариства, партиї. Українцї (і інтелїгенция, і робочий сїльский та міский народ) також позакладали полїтичні партиї і кожда партія виставляла свої вимаганя: як треба перемінити порядки по всїй Росиї і в себе дома, на Вкраїнї…
Зважаючи на те, що в Росиї не один, а багато народів і кожен народ хоче жити по своєму, хотїли: щоб кожному народови на його земли була воля порядкувати ся, як він сам хоче. Задля сего треба, щоб кожен народ сам собі вибирав свою народну раду (сойм). Державна Дума повинна порядкувати тільки такими справами, які будуть на всю державу, а всї справи краєві повинна рішати краєва народна рада, бо сам народ найкраще знає чого йому треба і як упорядкувати своє дїло. Такого порядку хотїли для свого краю й Українцї, щоб на Вкраїнї була своя Україньска Народна Рада.
Року 1906-го заборону на вкраїньску мову в Росиї скасовано, і стало вільно видавати для народу наукові книги й ґазети. Хоч волї слову ще й не було, та все-ж і в книжках, і по таких україньских газетах та і місячниках, як „Громадська Думка“, „Рідний Край“, „Нова Громада“, „Вільна Україна“ та инші, почали ширити ся оті думки і росказувати ся, що треба робити, щоб усього того добити ся.
