ники. Він смілим та щирим словом закликав Українцїв до того, щоб вони поламали неволю і завели на своїй землї кращий лад. Все це було написано по правдї і так гарно, що Шевченкові вірші зразу приєднали дуже богато людей до того гурта, що стояв за народ.
Заведено навіть таємне, нишком від начальства, товариство, що звало ся „Кирило-Мефодіївске братство“. Це „Брацтво“ хотїло, щоб скасувати кріпацку неволю, дати народови землю, освічувати народ україньскою мовою, скрізь завести на Вкраїнї і по всїй Росиї вільні порядки, а всї славяньскі народи (Українців, Москалїв, Білорусів, Поляків, Сербів, Болгар, Чехів та ин.) злучити в одну державну спілку (федерацію, але так, щоб кожен народ на своїй земли мав собі волю своїм народним присудом, як хоче порядкувати ся.
Одначе року 1847-го це „Братств“ викрито, братчиків позамикано по тюрмах, а тодї позасилано в засланє, а Шевченка заслано в Азію, в салдатску неволю, де він і пробув десять лїт. Україньскі книжки (напр. Шевченкови вірші) однїмано й палено.
Після смерти царя Миколи 1-го у Росиї жити полегшало. Тодї завернули з неволї й „кирило-мефодіївских“ братчиків. Один з цих братчиків Опанас Маркович та його жінка Марія написали книгу по вкраїньскому: „Народні оповіданя“, підписавши її: „Марко Вовчок“ (мов би
4*
