лились, так вони перед царем. А на Українї вільне козацтво було тодї горде своєю волею і не називало себе вірними підданими московскому цареви, а вільними. Се дуже не подобалось московскому урядови (правительству). Ото-ж і завзяв ся той уряд завести на Українї свій московвский лад. Та тільки-ж відразу сего не можна було зробити. Вони й заходили ся робити се спершу потрохи та помалу, а чим далї вже все дужче та дужче налягати.
Суперечка між Україною та Москвою почала ся ще за житя Богдана Хмельницкого, а як він умер року 1657-го, то зараз же послано в україньскі городи московских воєвод і кождого з війском. Воєводи ті кривдили народ і знущали ся над ним. Новий гетьман Іван Виговский не знав що й чинити. Він силкував ся умовити московский уряд, щоб вони сего не робили. Московскі пани його не слухали, а запомагали полковника Пушкаря, що хотїв замість Виговского бути гетьманом і готов був дозволити московским воєводам панувати на Українї, аби собі вихопити ся в гору. Сей продайдуша Пушкар пристав з купкою своїх козаків до московского війска, що вже прийшло на Україну та й заходило ся порядкувати точнїсїнько так, як колись Поляки порядкували: палило і руйновало села, різало народ. Виговский побив московске війско, повигонив
