звали ся братчиками. У братчики йшли найбільше міщане, але приставали до них і селяни і козаки. Наприклад гетьман Сагайдачний записав ся у Київске братство з усїм козацким війском. Братчики скидали ся грішми і за ті гроші робили своє дїло, а дїла в них було чи мало. Вони дбали про те, щоб були гарні церкви, помагали вбогим, заводили шпиталї — такі доми, де мали до смерти притулок немощні та старі люди, викупляли невольників з неволї татарско-турецкої та робили инші милосердні дїла.
Ще їх дїло було — дбати, щоб краще у нас було духовеньству. Тодї україньскі архиреї були здебільшого з панів, з паньскої та королївскої ласки й архиреями ставали. До кождого архирейства була земля — великі маєтки, а на тих землях жили піддані — селяни, що робили паньщину на архиреїв. Архиреї жили зовсїм як инші багаті пани: в пишнотї та в роскошах, підданих своїх тяжко кривдили; держали при собі війско і з тим війском часто по розбишацки нападали на сусїдів, робили всякі иньші погані дїла. Попів же дуже утискали і поводили ся з ними згорда. Ото-ж проти таких порядків і починають змагати ся братства, навіть жалїють ся на архиреїв царгородскому патриярхови, бо він тодї був старший над україньскою церквою, — і патриярх помагає братствам і часом карає винних. Як настала унїя, довело ся брат-
