Дуже любили татари забирати гарних жінок та дївчат. І в Татар, і в Турків віра така, що можна мати не одну жінку, а кілька. Богаті пани, то й десятками мали жінок. Своєї жіноти їм не ставало, то забирали наших та й продавали всїм, хто хотїв.
Часом невільників за великі гроші викуповували родичі, коли було за що; часом сами невольники втїкали. Тільки тяжко було втечи; доженуть Турки Татари та вбють, закатують, або очи повиймають, та й коли не доженуть, — то в степу безлюднім — без води й без їди — люди гинуть. Через те тїкав мало хто.
Забирали Татари тяжко багато наших людий. От, напр., року 1575-го Татари забрали на Українї більше як 55 тисячів людий, 40 тисячів коней, пів мілїона усякої худоби і без лїку отари.
От тодї заспівав наш народ тую сумну пісню:
Зажурилась Україна, що нїгде прожити.
Гей витоптала орда кіньми маленькії дїти,
Ой маленьких витоптала, великих забрала.
Назад руки постягала, під хана погнала.
Та на оборону україньского народу від польского й свого паньства та від татарского хижацтва виросло дві нові сили. Одна — то були братства, друга — козаки.
Братства — то були такі товариства при церквах, найбільше по містах. Члени їх
