унїю церковну, то-б то спілку проміж православною та католицкою вірою. А та унїя така: Українцї можуть правити службу божу по своєму, а слухати мусять папи і так вірити, як він скаже; а як попи, пани і люде всї слухати муть папи, то той папа потрохи та помалу переробить православну віру на католицку. Україньский митрополит Рагоза та архиреї Кирило Терлецкий та Іпатій Потїй підписали ся нишком на унїю та й відвезли Терлецкий та Потїй року 1595-го той підпис до папи наче-б то увесь україньский народ хоче пристати на унїю. Тодї вже почали польскі і наші поляшені пани, католицкі попи-ксьондзи та наші попи й архіреї-унїяти заводити унїю: церкви повертали на косцьоли, православних попів вигонили і примушували людей вірити не так, як вони хотїли, а так, як панам, ксьондзам та єзуїтам хотїло ся. З того повстала страшенна колотнеча, і колотнеча та не втихала увесь час, поки ми жили з Поляками.
Та й це ще не по всьому. Було в нашого бідолашного україньского народу ще одно лихо.
На півднї нашої землї — Чорне море, а над Чорним морем такий край, Крим зветь ся.
Там було тодї татарске царство: у Кримі жили Татари в містах і селах, а по степах, від гірл ріки Дунаю до річки Кубанї, ко-
2*
