кими королями й царами: одного свого сина одружив з грецкою царівною, двох других з нїмецкими князївнями, одну дочку віддав за норвежзкого короля Гаральда, другу за французкого короля Генрика I. Наша земля через те зазнайомлювала ся з чужими земляками, наш народ переймав від инших народів те гарне, що було в них.
Ярослав, як і батько його, скрізь заводив школи. Сам він любив читати та розмавляти з ученими людьми; звелїв поперекладати на тодїшну нашу книжну мову деякі гр цкі книги і завів біблїотеку (книгозбір) у Софійскій церкві. Сю церкву звелїв він грецким майстрам вибудувати в Київі, і вона, з деякими відмінами й прибудовками додержала ся й досї і зветь ся тепер Софійский собор. Князь Ярослав силкував ся як краще упорядкувати лад у своїй державі; він почав заводити кращі закони і записувати їх на папір, а досї воно не записувало ся; та книга, де почато списувати закон, зветь ся „Руска правда“. Умер Ярослав року 1054-го.
Ярослав ще за житя подїлив усю свою державу між пятьма своїми синами на пять частин, чи князївств. Такі князївства звали ся тодї удїлами. З того часу завів ся у нас між князями такий лад, що найстарший брат звичайно брав київский удїл, князював у Київі і звав ся великим князем. Таким робом зробив ся Київ столицею нашої україньскої, — чи як тодї казали — рускої, —
