З кождого місця на землї бачимо якусь частину єї поверхнї. На подвірю шкільного будинку, на улицях міста ся частина поверхнї землї, яку побачимо, не буде велика. Підїм однак за місто і станьмо на отвертім місцї, де анї нїякий горбок, анї дерева, або доми та инші предмети нам виду не заслонюють. Розгляньмо ся тепер довкола, а побачимо більший кусень землї. Має він круглий вид, іменно в котру небудь сторону глянемо, побачимо довкола себе округлу, замкнену лїнїю або коло. Ми саме занимаємо осередок того кола. Поза тим колом не бачимо нїчого, зате здаєсь нам, що на нїм спирає ся небесний звід, який накриває землю, неначе велика, порожня баня або вижолоблена півкуля. Се коло, що обмежовує ту частину землї, яку бачимо з нашого місця, називаємо овидом або горизонтом. Можемо також і ту частину землї, яку оно обмежовує, називати овидом.
Підїм троха дальше, пристаньмо і розгляньмо ся довкола. Знов побачимо довкруги себе коло, а над собою небо неначе баню або півкулю. Але тепер ми бачимо вже иншу часть поверхнї землї. Наш овид неначе посуває ся з нами. Коли ми зміняємо наше місце і переходимо на друге, то й він зміняє ся.
