Сьогодні я був близько хати доброго древонасадця, мого батька, я хотів украсти дошку або дві, бо мені треба було зробити запас цигарок. Але добрий древонасадець вистрелив у мене з рушниці, і я втік. Я спав тут коло озера, і мені приснилося, ніби десь лісовою дорогою торохкотить деревляний візок і в ньому сидить марципанова лялька. Цей візок був дуже маленький, і його тягнув веселий сірий ослик…“
З човна задзвенів срібний сміх, то сміялася Альцеста. Перебийніс ласкаво глянув на безпритульного.
„По тому я прокинувся, і мені здалося, що ви, дядю, витягли мене за ноги і дали мені скибку сала. Оце така була моя остання мандрівка“.
„Все ж таки, мандрівче, я думав, що ти зможеш більше розповісти“, мовив Перебийніс.
„Ах, дядю!“ сумно зідхнув хлопець. „Ви не можете собі уявити, як набридає за цілісінький день розповідати. Це ж мій хліб — оті казки, що я їх мушу експромтом творити для кожного, хто може дати мені копійку. До того ж ця публіка страшенно полюбляє антихудожні оповідання про злочинства, грабунок, полові ненормальності та венеричні хвороби. Чи повірите, цей сифіліс просто сидить мені в печінках. Отож я розповів вам щиру правду і тільки трішки прикрасив свій сон. Будьте готові“.
Безпритульний зробив бадьорий жест рукою і, одійшовши на ступнів десять, ліг у траву.
Лісовою дорогою з-поміж дерев вийшов добрий древонасадець.
„Доброго здоровля“, сказав він і сперся на рушницю. У вас теж берданка; це виходить усе одно як австрійський фронт. Коли я був на фронті, ми сиділи отак на горі взимку, а австрійці під нас підкопувались. І зовсім близько сновигають нехристі, отак за гін від нас. Нам патронів дають удосталь, кажуть: „Дєлайтє перестрелку“. Ну, ми робимо ту
