в Харкові в кума, розповідала потім у доповіді про подорож — а доповідь ця відбувалася перед хатою на колоді, де вже багато було налузано насіння — сказала в своїй доповіді:
„А в Харкові Дінець поганий!“
І хоч оця баба і передбачала пишний проєкт провести в Харків Дінець — проєкт почасти зреалізований фотографом Довбнею, бо фотограф Довбня, зробивши знимок Лопани, пофарбував її в усякі кольори, зробив утроє ширшою, намалював на ній пароплава, а над нею аероплана і навіть, здається, чи не пустив десь у береговій піні пухкеньку німфу в купальному костюмі — хоча баба це все передбачала, казавши, що в Харкові Дінець поганий, але подорожній ніяк би не згодився з тією бабою поріднитися.
Тимчасом баба могла б дечого навчити подорожнього — назвім його Леонардо — і умовмося, що він з фаху свого доктор і бачив усякі краї. Бачив справжню Швайцарію і сходив на Монблан, але не наважився зійти на Маттергорн, бачив справжню Баварію і, нехай буде, бачив червону Баварію підчас повстань у Німеччині і бачив також Нову Баварію.
Отже, Леонардо, подорожній і лікар, обіймаючи за талію, скажемо просто й без претенсій, Альцесту, не спостеріг нічого окроме куряви, дамби і нетечі, яку він ще й до того взяв за Дінець.
Але для легендарної баби (створеної нашою фантазією) було по дорозі багато цікавого. Був терофазеритовий завод і багато хат під терофазеритовими дахами, були ворота, що над ними стремів хрест — якимсь старовинним звичаєм, а самі ворота мало не всі були вимазані дьогтем — теж якийсь старовинний звичай.
Але надаремно фантастична баба копилила б губу, уявляючи собі дівку, в якої знайшлася самосійна дитина, чи, конкретніше кажучи, безкоровайний син. Буває, що старовинний звичай набуває нового змісту — так, доктор Леонардо обіймав рукою за талію
