тихо, крекіт жаб ущух, гори несподівано затулили півнеба і застигли в чеканні.
„Альцесто, люба“ тихо мовив Леонардо — і не зміг казати далі. „Альцесто“, сказав він з зусиллям. Вона повернула до нього голову і мовчки дивилася на нього глибокими вогкими очима.
„Альцесто!“ повторив Леонардо „Там… десь там… серед одежі лежать мої цигарки. Дай сюди, будь ласка. Страшенно хочеться курити“.
VIII „Коли б я був не скромний медик, а прозаїчний лірик, яких, до речи, о Альцесто, дуже багато на Україні, і пишуть вони або вірші, що нічим не різняться від прози, або прозу, що нагадує дуже погані вірші, коли б я, о Альцесто, був прозаїчний лірик, я так спробував би передати тобі своє вражіння від Слобожанської Швайцарії.
„Подивись, наш човен впливає за тринадцятий поворот і враз змінюється весь ландшафт, неначе на сцені включили лісові лямпи замість степових.
„Вода стає темна, тиха й глибока. Вода стає вчетверо ширша, але три чверті її затуляє тінь лісових гір. Якби ти заплющила очі на тринадцятому повороті, тобі здалося б, що тебе перенесли з човном в инший клімат, на тринадцять градусів на північ. Тут прохолодно і вогко. Явори й дуби зійшли до темної ріки й закрили її риззям своїх рукавів. Човен минає останню затоку, і з лівого берега підійшли ясокори. Важка хмара причалила над велику ріку і спустила на ліс якорі.
„Ця гора затулила від нас пів світу, а це ж тільки перша, найменша гора. Друга вища, ще вища третя, четверта — виростатимуть гори на поворотах.
„Ти бачиш: у лісі спокійно й тихо. Вовки сплять у своїх лігвах далеко від ріки і вночі прийдуть пити воду. Людей нема, але дикі кози теж зайшли в саму глиб лісу.
„І от ти чуєш у цій тиші водяний звук, як нота, як трель дерев'яного інструменту в оркестрі. Він
