Сторінка:ЛНВ 1905 Том 31 Книжка 9.pdf/6

Щось неначе каже: „Царює над нами
Лиш одна безкрайність!“ Сумно розмовля
Дужий, грізний вітер з віттєм о півночи
І шепочуть чудно і брящять вони.
В небі чорні хмари і не бачуть очи
Анї зірки… Темно… Все одні то сни,
Все оте, чим люди у журбі, в одчаю
Розум свій дурманять. Та все, все одно,
Тілько ту безкрайність думка зустрічає,
А життє коротке і страшне воно…
Буйний вітер рветь ся, над містом гуляє.
Одалїк ще чути як вода гуде.
Сумно, сумно вітер з віттям розмовляє
Й стримане риданє над землею йде.

 

VIII.

Ой мабуть той вечір не прийде нїколи!
Здаєть ся, що сонце стоїть непорушно.
Так ясно навколо, так людно навколо
І разом так тихо, так душно…

Ой, мабуть той вечір не прийде до віку!
Та певне і він те-ж нїчого не вдїє.
Він те-ж не розважить цю тугу велику
І дїйсність тієї подїї!…

---