Сторінка:ЛНВ 1905 Том 31 Книжка 9.pdf/4

Наче листє сухе облїтали?
А як знати те їй, що життє молоде
Без щасливих хвилин марно так й пропаде,
Ви нїколи себе не спитали?

Вам знайома нудьга, як по вік і що дня
Все одно та одно сум страшниий наганя
А як ночі від гадок не спати?
А чи знаєте ви, як їй тяжко робить,
І на працї чужій все здоровля губить,
І надїї на краще не знати?…

 

III. НАЙКРАЩА НІЧ.

Спить-дрімає місто…
Пізняя пора.
Зграя зір огниста
Гасне, умира…

Небо все вбирає
Тїнь перлових хмар, —
Буйний вітер грає
В царстві снів, примар.

І приносять хмари
З півдня-сторони,
Всї принадні чари
Ранньої весни.

Ледві промінь сьвітить
Та крізь млу рідку
Плачуть голі віти
В темному садку.

Шепче давнє листє,
Мов сумная річ…
У малому містї
Се найкраща ніч.

 

IV. ГОЛОСИ.

Ми Богу служили, ми Бога хвалили…
За віру Христову людий ми палили,
Без лїку конало тодї їх в огнї.
За волю сьвятую у полон ми брали;
В кайдання закуті ті бранцї вмирали,
Далеко від рідних, в чужій сторонї.

Ми кровю невірних річки розливали,
Руїнами землю ворожу вкривали.
Що мали, на церкву ми все віддали.
Чи нам у ту пору що очи слїпило?
Чи в море безодне ми розум втополи?
Чи ми вже й не люди були?!

 

V.

То могила… Там вітер лиш вєть ся
Сиві крила там ніч простягла.