Вже червоні ті зелені віти
І палають нїби у огнї.
Як огнище догоріло лїто
І осїнні тихо тлїють днї.
Вишнї пишно по садах убраті,
Та далеко гень бринять вони.
І жевріють, золотом багаті,
Скрізь широколистії клени.
Чисте небо, поховались хмари.
Швидко поле і той лїс засне;
Мов повітря напоїли чари
Й все голубить сонечко ясне.
Листє в лїсї стиха облїтає
Та на землю темную спада.
Всїх природа приязно витає,
Хто про неї тепера згада,
Хто полюбить вроду тиху й блїду —
Цїм хороша нічняя пора…
Згасло лїто, згинуло без слїду;
Все навколо вяне, замира.
|
II. ПРИСЬВЯТА. Осудили її, чим доганить знайшли… |
