голодні дїти… Ще й гостинця понесу малятам. Відпочину який день дома, тай знов верну ся у місто… та сяк так і перетягнемо зиму. Тут можна заробити, аби хіть. Карпо завязав гроші у хустину і поклав їх за халяву чобота; а шматок хлїба, що дав добрий господар, поклав у торбину. До торбини він привязав сокиру, перекинув через плече, попрощав ся з міщанином і пішов на торг, щоб купити гостинця дїтям тай поспішати до дому. Ходивши по базарю, Карпо знов бачив і того, що у салдацький шинелї і того, що у парусовому поджаку. Людий було багато, — базар великий. Карпо підійшов до перекупки, що торгувала бубликами та пряниками — червоними кониками та півнями з золотими гребінцями, і скинувши з плечий торбину з сокирою, поклав її долї біля ніг своїх, а сам почав вибирати пряники.
— По чому? — спитав він перекупку.
— Два на копійку!… Два на копійку! — залящала перекупка. — Там такі хороші та солодкі, аж губи злипають ся!…
Карпо взяв чотири коники і два бублики, а далї нагнув ся, щоб витягти з за халяви хустину з грішми і — обімлїв — хустини за халявою не було…
— Ой лишенько! — несамовито скрикнув Карпо.
— Що? вкрали? — спитала перекупка.
— Не має!…
Карпо зблїд, у очіх у нього пожовкло… руки та ноги потерпли… усе перед ним закрутило ся і він трохи не впав… Бідний чоловік дивив ся навкруги мов божевільний.
— Багато вкрадено? — цїкавила ся перекупка.
— Увесь мій заробіток… — глухо проказав Карпо.
Підходили люди, розпитували, що скоїлось, хитали головами, жалкували, а деякі казали, що так і треба роззяві, і розходили ся куди кому треба. Не швидко підійшов десятник і поважно, надувшись як гиндик спитав:
— Що тут таке скоїлось?
— Тут ось поклав і вкрали!… і сокиру, і гроші з за халяви вкрали… Ох, ратуйте мене! — трохи не з плачем благав десятника Карпо.
— Було-б тобі глядїти, а не ловити гави, — суворо проказав десятник. — Хиба тут мало халамидників швендяє? За ними не надивиш ся. А ви чого тут зібрали ся? Розходь ся!… Розходь ся!… Дива тут нїякого нема! Ач яка юрба зібрала ся!…
