— На гроші… Духом збігай і принеси дві півпляшки!
Хлопець стрімголов, без шапки, побіг з хати.
У хату увійшло декільки чоловіків і кожен з них займав собі місце на нарах. Через хвилину знов двері відчинили ся і в горницю з криком та з гиком увійшло троє городських обірванцїв. Вони здоровкались за руку з паном і сїдали біля нього. Це були дуже обшарпані постатї: одна у салдацькій латаній шинелї, друга у парусовому поджаку з жіночим платком на сухих плечах, а третя у куценькому каптанку. Карпо подивив ся на них і подумав: „Такі-ж убогі як і я, а може й того гірше“.
— Та тутечки випивка, — сказала радісно „салдацька шинеля!“
— Послали, — одмовив пан. — А як дїла?
— Погані! — промовив крізь зуби „парусовий поджак“. — Трусимо ся від холоду, а заробити трудно…
Хлопець засапавшись принїс дві пляшки; десь достав щербату чарку і усї почали випивати.
— Так таки нїхто нїчого за цїлий день і не заробив? — дивуючись спитав пан.
— Я трохи. — І салдацька шинеля витягла маленький гаманець. — Трицять копійок тільки й було у йому.
— Брешеш! — гримнув пан. — У таких гаманцях завжди бува більше… Пропив?
— Пропив!… Ви все: пропив та пропив… А пішли-б самі на роботу, — знали-б, як гірко заробляти…
— А ти-б без мене що робив? Я всьому голова!… Зараз би опинив ся перед очима Краковського у „части“, — додав пан тихо.
Трохи підпили. Дядько Іван розійшов ся і двічі ще посилав Стьопку по горілку. Пан з кишенї витяг карти і почали гуляти у „хвильки“. Карпо дивував ся дивлячись на городських бідолах. Він думав: певно усї нежонаті — бурлаки. Заробить тай пропє… Що йому? Дїтий нема… Кого йому годувати?… Одна душа…
Карпо послав ся на нарах, лїг і почав під гомін куняти, а далї й зовсїм заснув. О півночи він прокинув ся, бо йому здало ся, наче чиясь рука маца у нього поза пазухою… Карпо липнув очима і побачив, як біля нього мелькнула чоловіча постать у парусовому
