Ця сторінка вичитана
Та хай листє пропада — було-б тільки коріннє здорове… коріннє здорове…
Сонце жадібно пило із землї холодну росу, а їй посилало тепло.
По цївках товстого стовбура побігли тривкі соки від білих, найтонших корінцїв аж до зеленого листа. — — —
|
|
У повітрі почули ся тихі, людські голоси. З-за кучерявих, сивих верб виплив човен. Тихо плескали весла. Човен ударив ся в берег.
Люди вийшли на землю й сховали ся під накриттє дуба.
— Оттут ми розглянемо наші права, обміркуємо стан наш сучасний…
— Сучасний — сучасний — сучасний…
Радісно шепотїли молоді листочки.
— Старі права… Старі права…
Скрипіли корячкуваті гілки.
— Тут підо мною, знов підо мною…
Крови дай, крови!! Бурі і грому…
24/II 1903.
