a posteriori висновувати думки для зрозуміня штуки (се почав був робити, тілько дуже неконсеквентно і не повно перший естетик Арістотель, батько многих вірних, та ще більше невірних і шкідливих естетичних поглядів і формул), кинули ся висновувати свої мнимі естетичні правила з абстрактного понятя краси, котре на дїлї для артистичної творчости є майже зовсїм байдужне. Бо візьмім яку хочете дефінїцию краси і прирівняймо її до того, що дає нам поезия. Візьмімо прим. Канта. По його думцї краса — се тілько форма. „Formale Aesthetik soll von allem Inhalt absehen und sich auf blosse Form beschränken“ — думка без сумнїву глубока і вірна, та тілько на жаль неясна для самого Канта, котрий зараз же додав, що ся „formale Schönheit ist nur ein sehr untergeordnetes Moment an der Kunstschönheit, die wesentlich von der Form auf den Inhalt geht.“ Значить, артистична краса повинна по Кантовій думцї головно залежати від гарного змісту; гарна форма має для неї досить підрядне значінє. В чім лежить краса змісту — Кант не пояснює і не може пояснити, бож по його словам краса є виключно прикметою форми. А в чім лежить краса форми? „Die Form ist nur schön als unbeabsichtigte, unwillkürliche Darstellung und Versinnlichung der Ideen.“ І знов блиск дуже мудрої думки в туманї пустих слів: зазначено роль несьвідомого в артистичній творчости, та приплутавши сюди містичні „ідеї“ замісь конкретних вражінь і психічних образів попсовано всю річ. І остаточно не сказано нїчогісїнько, бо не в тім річ, щоб висловляти ідеї чи образи — все одно, сьвідомо чи несьвідомо, а в тім річ, як висловляєть ся їх; анї сам факт висловлюваня, анї зміст висловлюваних ідей не чинить краси; по самій Кантовій дефінїциї краси треба шукати в формі, в тім, як висловлено, як узмисловлено ті ідеї, а про се Кант не говорить нїчого близше. Навпаки, своїм застереженєм, що артистична краса „від форми йде до змісту“ Кант і зовсїм загородив собі і своїм наслїдникам стежку до лїпшого зрозуміня сеї справи, бо заставив їх шукати краси в змістї, значить, судити зміст артистичних творів після формулок і шабльонів придуманих для дефінїциї краси. А се значило більше-менше те саме, як коли би хто взяв ся міряти воду ліктем, а сукно квартою.
Візьмім напр. дефінїцию Шлєґеля: „Das Schöne ist die angenehme Erscheinung des Guten.“ І тут на днї недоладно счіплених слів є вірне почутє, що краса є щось приємне для нас, але
