добаня, послугуючи ся для сего по змозї докладними, експериментальними методами і не менше докладно аналїзує кожду поодиноку штуку, щоб вивідати, в чім лежить те уподобанє, яке збуджує вона в нашій душі. Сею дорогою вона не надїєть ся дійти до поставленя нїяких законів анї правил для розвою кождої поодинокої штуки, бо навпаки, вона думає, що всякі такі правила, чи то діктовані давнїйше, чи такі, які можна б було подіктувати коли небудь, усе були і будуть мертвою схоластикою і перешкодою для розвою штуки. Певна річ, дослїди сеї нової естетики матимуть не саме історичне значінє. Помагаючи широким масам зрозуміти процес і виплоди артистичної творчости вони тим самим оживлять їх зацїклавленє до сих виплодів, їх любов і пошану для сеї високої, творчої функциї людського духа, а з другого боку вони будуть і для артистів жерелом поученя, помагаючи їм удосконалювати артистичну технїку, остерігаючи перед шкідливими збоченями в творчости, подаючи ключ до відріжненя правдивих, творчих артистів від ділєтантів і віртуозів форми. Тай теоретично вже тепер, коли ся естетика числить дуже небогато лїт розвою, вона дала деякі інтересні здобутки, а найінтереснїйший є мабуть сей, що помогла із артистичної естетики зовсїм виелїмінувати абстракцийне понятє краси.
— Як то? — скрикне може дехто в сьвятім обуреню. — Понятє краси виелїміноване з артистичної естетики? Так, значить, краса не є метою артистичної творчости? O tempora! o mores!
— Так, шановний добродїю! — скажу я на се. — На жаль, чи на лихо, чи на щастє — краса не є метою артистичної творчости. І не думайте, що се тілько тепер десь на якімсь конґресї запала така ухвала! Я скажу вам під секретом: вона нїколи й не була такою метою. Нїколи нїякий поет анї артист не творив на те, щоб показати сучасним чи потомним ідеал краси, а коли які й творили з такою метою, то їх твори були виплодом злого смаку, моди, а не творчого ґенїя, були мертвим товаром, а не живими творами штуки. І не артисти винні тому, що ви, шановний добродїю, жили доси в тій іллюзиї і нераз може — признайте ся до гріха! — кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів за те, що вони, мовляв, „загубили відвічний ідеал краси і добра, затратили правдиву мету штуки“. Нї, артисти і поети не винуваті тому, бо вони все йшли і йдуть одною дорогою. Винуваті тому панове естетики, котрі замісь студиювати дїйсні твори штуки і з них
