Сеє сказав і лишивши її повернув ся до кузнї,
Міхи звернув до горна і велїв їм зади́мать що сили.
Двайцять тих міхів від разу задимало в печі огнисті,
Подуви ріжні шлючи́ у горни́ огнепального вітру,
Щоб то раз так, а раз сяк йому буть при роботї до ла́ду,
Як забажає Гефайст для довершеня всякого дїла.
Він до вогню положив непоборного спіжу у тиґлях,
Цину при тім і величнеє золото й срібло блискуче,
Ковало потім упер у колоду і в правую руку
Молот могутнїй узяв, а клїщі взяв у лїву долоню.
Поперед все́го він щит змайстрував металевий, великий,
Кований штучно зо спіжу, і в троє обвив ще довкола
Ясним його обручем і додав іще ретязї срібні.
Пять було блях у щитї, а на верхнїй фіґурок богато
Повиробляв на зразок велемудрого хисту худоги.
Землю створив він на нїй і розгойдане море і небо,
Сонце, що вічно по нїм оббігає і місяць блискучий,
І всї знаки, що вінцем облягли небеса: тут Оріон
Сильний, Плеяд увесь рій і Гіяди й Медвідь, що то дехто
Возом небесним зове, і чатує він на Оріона,
І лиш один він нїколи не ниряє в глуб Океана.
І далї йде довгий опис (XVIII, 489—579), як божеський майстер представив на тім щитї цїлу масу побутових образів, і всї вони описані власне як сцени дїйсного житя, повні руху і шуму, а не як мертві малюнки чи скульптури.
Тут може буде пора сказати кілька слів про одно питанє, котре вправдї не поведе нас далї в наших дослїдах над технїкою поетичної творчости, але повинно прояснити і спростувати деякі хибні погляди, закорінені серед нашої суспільности.
Не один, читаючи отсї уваги про „естетичні основи“ поезиї, може й запитував себе з розчарованєм: як то, естетичні основи, а про понятє красоти, про сю головну основу естетики і поетичної творчости, доси не сказано анї слова? Аджеж усї естетики, від Канта до Гартмана, вважають головною основою і метою поетичної творчости красоту і починають свої естетичні міркуваня дефінїциєю, що таке є та краса. Щож се за нова естетика така, що торочить нам про змисли, вражіня і образи, а про красу анї слова?
