|
І сонце спатоньки зове |
У него „очерет без вітру гнеть ся“, у него український пейзаж виглядає ось як:
Он гай зелений похиливсь,
А он з за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти.
Таких прикладів у самого Шевченка можна би ще назбирати чимало, не говорячи про иньших великих поетів. І прошу завважити, що в більшинї приведених ось тут прикладів ми маємо дїло не з порівнанями, не з симболїкою, не з навмисними поетичними образами; поет силкуєть ся як найпростїйше передати те, що бачить чи то на дїлї чи в своїй уяві, силкуєть ся малювати, але малювати способом властивим поетови, не малпуючи маляря. Я наведу ще для характеристики сеї прикмети поетичної творчости — мальованя лїнїй і контур при помочи рухових образів — два славні уступи з Гомерової Ілїяди — опис Пандарового лука і Ахілевого щита. Змалювати лук — для маляря найпростїйша річ, се його домена. Натомісць для поета, коли він хоче бути плястичним і дати не сам холодний опис і вимір, а дїйсний образ, се велика штука. Гляньмо, як доконує сеї штуки батько грецької епопеї:
Швидко гладеньку стрільбу він ухопив, що точена з рога
Цапа гірського, якому він сам колись груди прострілив,
Як із скали скакав; там у захи́щенім місцї засївши
Стрілив у груди йому, він затріпавсь і впав на камінє.
Роги йому з голови виростали на пядей шіснайцять;
Виточив їх і управив мистець рогово́го майстерства,
Вигладив гарно усе і придав обручки золотії.
Замісто сказати, що лук був із цапового рога, мав 32 пяди від кінця до кінця, був точений, гладкий і окований золотими обручками, поет в рядї пишних образів, хоч і не многими словами показує нам, як стрілець чатує на цапа, як убиває його, міряє його роги, як майстер точить, гладить і оковує лук. Так само радить собі поет і при описї Ахілевого щита: він показує нам, як на просьбу Ахілевої матери Тетіди Вулькан майструє той щит і прикрашує його штучними різьбами:
