Вербовоє колесо, колесо
На дорозї стояло, стояло,
Дивне диво гадало, гадало —
то значінє того „вербового колеса“, котре стоїть на дорозї і щось думає, для нас неясне; ми мусимо вислухати решту піснї:
Ой щож тото за диво, за диво?
Йшли парубки на пиво, на пиво.
А дївки сї дивили, дивили,
Що парубки робили, робили, —
мусимо через льоґічні заключеня дійти до того, що верба в веснянках означає дївчину, щоб такою околесною дорогою дійти до того, що „вербовоє колесо“ значить „кружок дївчат“. І коли у Шевченка читаємо:
В неволї тяжко, хоча й волї,
Сказать по правдї, не було…
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Українї поховають…
Один у другого питаєм,
На що нас мати привела!…
Як би кайдани перегризти,
То гриз по троху-б… Так не ті,
Не ті їх ковалї кували,
Не так залїзо гартували,
Щоб перегризти…
Так любо серце одпочине…
І слово правди і любови
В степи-вертепи понесли…
Нехай і так! Не наша мати,
А довело ся поважати і т. и. —
то певно, що ми причаровані простотою і силою тих слів, не думаємо про ті первісні, змислові, а специяльно дотикові вражіня, до яких апелює поет і якими він у нашій нижнїй сьвідомости ворушить таємні струни, що викликають у верхнїй сьвідомости саме такі акорди, яких хочеть ся поетови. Певна річ, і поет, пишучи ті рядки, не думав нераз про первісне, змислове значінє таких слів, як поховати, понести, поважати, чистий, праведний і т. и. Він користував ся в значній мірі готовою вже поезиєю мови, готовим запасом абстракций і аббревіатур, але все таки треба признати, що правдиві поети все і всюди з богатого запасу рідної мови вміють вибирати власне такі слова, які найшвидше і най-
