Ой солодка капустицї, а гірке кочьиньи;
Ой солодке закоханьи, гірке розлучьиньи.
Епітетами взятими з обсягу смаку характеризує свою любов парубок:
Ой дївчино, дївчинонько, така-с ми миленька,
Як у лїтї на нивоньцї вода студененька.
Як у лїтї при роботї води сї напити,
Так з тобою постояти тай поговорити.
Дївчина характеризує таким самим способом житє з нелюбом:
Ой волю я, моя мати, гіркий полин їсти,
А нїж маю із нелюбом обідати сїсти.
У Шевченка із сего обсягу стрічаємо мало образів; найбільше памятний і плястичний є мабуть у „Гамалїї“, де козацький напад на Скутару порівняно до гуртової вечері:
Не злодїї з Гамалїєм
Їдять мовчки сало
Без шашлика!
Контраст між свобідним і невільним житєм малює Шевченко також плястично і ориґінально образами взятими з обсягу смаку:
А їлась би смашненька каша!
Та каша, бачите, не наша,
А наш несолений кулїш,
Як знаєш, так його і їж!
Иньші Шевченкові образи взяті з обсягу смаку, як ось „упити ся кровю“, „кров і дим їх упоїв“ і т. д. не мають такої сили і плястики і являють ся більше риторичними прикрасами. І у Шашкевича знаходимо гарне означенє:
Змисл дотику, як ми вже згадали, служить нам до пізнаня не тілько форми тїл, їх консістенциї, поверхнї і температури, але також їх віддаленя, корріґуючи тут ненастанно змисл зору. Відси походить те інтересне явище, що первісні міри майже всї взяті з обсягу дотику; мірою майже все було людське тїло; наш народ і доси ще вживає таких прімітивних означень, як: дошка груба на два пальцї, довга на три пяди, вода глубока на два хлопа, відси до него нема і сто кроків. Зрештою і загальнїйші міри: локоть, стопа, сяжень (доки сягне чоловік) мають явні слїди міреня
