і самого пізнаваня полягають на тім, що ми вчимо ся контролювати материяли передані нам одним змислом — материялами, які передають иньші змисли, а надто в науковій і поетичній лїтературі маємо зложений безмірний запас таких же змислових досьвідів, їх комбінаций і абстракций, а також великий запас чутєвих зворушень найріжнїйших людей і многих поколїнь.
Але наш орґанїзм не є самим тілько рецептивним апаратом; обік змислів, що приносять нам вражіня зверхнього сьвіта, у нас є орґани власної внутрішньої дїяльности, не зовсїм залежні від змислових імпульсів, хоча нерозривно звязані з самою природою нашого орґанїзму. Всї обяви функциї тих внутрішнїх орґанів називаємо збірною назвою „душа“. Розріжнююємо кілька головних обявів душевного житя: память, тоб то можність переховуваня і репродукованя давнїх вражінь або взагалї давнїх імпульсів та змін в нашім орґанїзмі, далї сьвідомість, тоб то можність відчувати вражіня, імпульси і зміни як щось окреме від нашого внутрішнього я, — чутє, тоб то можність реаґованя на зверхні або внутрішні імпульси, фантазию, тоб то можність комбінованя і перетворюваня образів достарчуваних памятю, і в кінцї волю, тоб то можність зверненя наших фізичних чи духових сил в якімсь однім напрямі.
Коли вдумаємо ся в кожду з тих функций душі, то переконаємо ся, що всї вони оперують материялом, якого їм достарчують наші змисли. А що поезия являєть ся також результатом тих самих душевних функций, то не диво, що і в нїй змисловий материял мусить бути основою. Се все річи елєментарні. Далеко глубше в поетичну робітню провадить нас друге питанє: в якій мірі поодинокі змисли проявляють себе в поетичній творчости? В якій мірі поети користають із вражінь, достарчених поодинокими змислами?
Не всї змисли однаково важні для розвою нашої душі, і вже елєментарна психольоґія розріжнює висші і низші змисли, тоб то такі, що мають свої специяльні і високо розвинені орґани (зір, слух, смак, запах) і такі, що не мають таких орґанів (дотик зверхнїй і внутрішнїй). З психольоґічного погляду крім зору і слуху найважнїйший власне дотик, бо він позволяє нам пізнавати такі важні прикмети зверхнього сьвіта, як обєм, консістенцию (твердість, гладкість і т. и.) і віддаленє тїл, тим часом коли зір дає нам понятє простору, сьвітла і барв, а слух понятє тонів і часу (на-
