нахилив єму кварту до губів, як малій дитинї. Гриць приклав уста до кварти, але й не пізнати було, чи хоть покушав води. Напослїдок лишив кварту Микитї в руках, а сам подав ся обезсилений на подушки. На давне місце і не пробував зсувати ся. Віддихав тяжко. Каплї поту виступили єму на чолї.
— Дякувати, Микито, — шептав Гриць. — Добра вода… студена… То-то мене підкріпила…
Грициха глядїла уважно на чоловіка. Вона видїла, як він пожовк, як руки єму не служили, як відтак упав обезсилений на подушки.
— Чоловіче, чоловіче! Чого дуриш сам себе? Таже ти — труп. Адї, віддихати ся не можеш, так умучив-єс ся тим, що-с трохи підняв ся. Тебе вода підкріпила? Ти чуєш водї смак? Чоловіче, кого хочеш обтуманити?! Таже тебе горячка мучить!
Гриць звернув на жінку змучений погляд:
— Жінко добра… отям ся… Бог із тобою…
Але Грициха не зважала на то:
— Таже вмреш, чоловіче! Що крутиш божим сьвітом? Адї, чути тебе трупом. А мене як лишаєш? (говорила крізь плач). На кого дїти лишаєш? Підуть попід чужі плоти. Таже ґрунт задовжений. Піде ввесь на бубен. А відки-ж я ще тобі на похорон возьму? за що тебе поховаю? за свої сльози? Таже по твоїй смерти ще треба буде відумерщину оплатити. Та аби прем[1] що лишило ся після твоєї голови, то піде всьо на штемплї тай на нотарі. Бо я не годна заробити: я калїка; ти не видиш? На чию голову мене лишаєш? Чи я годна довги сплатити, чи я годна податки заплатити, чи я годна відумерщину оплатити, чи я годна дїти вигодувати, чи я маю хоть за що тебе поховати? Певне, лекше би й менї піти в сиру землю, але дїти… На кого дїти покидаєш?
Гриць знов повернув на ню змучений погляд:
— Жінко добра… чого хочеш від мене? Таже я ще не вмираю… То ти мене в гріб загониш, бо гризеш мене.
- ↑ Дїйсно, справдї.
