студнею). Були козаки, чи ні? Говори, а то кину в воду!
ОСТАП (остро): Галю!
ГАЛЯ (затинає зуби й мовчить).
ДІДУСЬ: Лишіть дитину! Не було їх тутечки.
ТРЕТИЙ ТАТАРИН: Пусти дівчину й не гаймося, а то готові нас наздігнати. (Тихше). Знаєш, що казав старший? Мусимо ще нині бути за Сулою, щоби підглянути козацькі сили, поки хан завтра з цілим військом сюди надтягне.
ОСТАП (до себе на боці): Так? Отже татарське військо іде на Пирятин! Треба там чимскорше вістку подати. Хто поїде? Хіба сам скочу конем.
ПЕРШИЙ ТАТАРИН (до Остапа): А дорогу через Сулу знаєш, хлопче?
ОСТАП: Чому би не знав! Нераз переправлявся туди з батьком.
ДРУГИЙ ТАТАРИН: Так? Добре! Поведеш нас найкоротшою дорогою і покажеш брід на Сулі…
ОСТАП (скоро): Поведу!
ПЕРШИЙ ТАТАРИН: Тільки не обмани, а то бач, що тебе чекає! (Показує шнур).