на буржуазію є за те, що під ії режімом розвиваєть ся така кляса, яка пустить за вітром увесь старий суспільний лад.
Вони нарікають на буржуазію далеко більше за те, що вона породила революційний пролєтаріят, нїж за те, що вона порадила взагалї пролєтаріят.
Через це, в практичній полїтицї вони беруть участь у всїх насильних заводах проти робітничої кляси, а в звичайнім життю, на сьміх всїм своїм пишним словам, вони потраплять збірати золоті яблука і вигідно проміняти щирість, любов, честь — на овечу вовну, буряки та горілку.
Як піп раз-у-раз ішов поруч з февдалом, так і попівський соціялїзм йде поруч з февдальним.
Нема нїчого легшого, як полити соціялїстичною поливою християнський аскетізм. Хіба ж християнсьтво не повставало також проти пріватної власности, проти шлюбу, проти держави? Хіба воно не проповідувало замісць добродійства бідности, безженства, убивання тіла, чернечого життя і церкви? Християнський соціялїзм — це та свячена вода, що нею піп кропить злість аристократа.
Февдальна арістократія не була єдиною клясою, поваленою буржуазією, — клясою, умови
