і кріпак, цеховий майстер і челядник, або кажучи просто: пригноблювач і пригноблений, ворогуючи завжди поміж собою, провадили безупинну та скриту, то отверту боротьбу, — боротьбу, що раз-у-раз кінчала ся або революційною перебудовою цїлого суспільства, або спільною погибеллю тих кляс, що бороли ся.
В попереднїх історочних епохах ми знаходимо мало не скрізь цїлковитий поділ суспільства на ріжні стани, знаходимо ріжноманїтні відміни соціяльних становищ. В старому Римі ми маємо патриціїв, плєбеїв, невільників; в часи середніх віків — зустрічаємо февдалів, васалів, цехових майстрів, челядників і кріпаків; крім того, мало не кожна з цих кляс має ще власні відміни.
Сучасне буржуазне суспільство, що повстало на руїнах февдального, не знищило клясових антаґонїзмів. Воно тільки поставило нові кляси на місце старих, утворило нові умови утиску, нові форми боротьби.
Проте наша епоха, епоха буржуазії, визначаєть ся тим, що вона зробила клясові антаґонїзми простїйшими. Цїле суспільство чим раз, то все більше та більше росколюєть ся на два великих ворожих табори, на дві великі, цїлком протилежні одна до одної, кляси — буржуазію та пролєтаріят.
З середньовічних кріпаків вийшла міщанська
