дукції не тільки особисте, але також і суспільне становище. Капітал є спільним громадським продуктом і може бути зужитий для дїла лиш спільними заходами багатьох, ба натіть, всїх членів суспільства.
Значить капітал не є особистою силою, він є силою суспільсною.
Отож, коли капітал повернеть ся у спільну власність всїх членів суспільства, то це не буде перетвореннє особистої власности в громадську. Змінить ся лиш суспільний характер власности. Вона втратить свій клясовий характер.
Звернїм ся тепер до наємної працї.
Пересїчна цїна наємної працї — се мінімум заробітної платні, себ-то, сума засобів до життя, потрібних для того, щоб робітник міг вижити, як робітник. Значить, того, що придбає собі наємний робітник своєю працею, ледве вистарчає на удержаннє і продовженнє його життя. Ми зовсїм не бажаємо касувати цього особистого присвоювання продуктів працї, яке потрібне для безпосереднього удержання і продовження життя, — присвоювання, що не лишає анї трохи чистої користи. Ми тільки бажаємо знести жебрацький характер цього присвоювання, при якому робітник живе тільки для того, щоб збільшувати капітал, і живе тільки доти, доки це годить ся з інтересами пануючої кляси.