ня, щоб місцеві сварки, що скрізь мають однаковий характер, обернули ся в одну національну клясову боротьбу. Але кожна клясова боротьба — є боротьба полїтична. І сучасні пролєтарі завдяки залїзницям в де-кілька лїт осягнули такого зєднаня, до якого середньовічні міщани з їх поганенькими шляхами потрібувалиб цїлі столїття.
Оця орґанїзація пролєтарів в клясу, а значить і в полїтичну партію, раз-по-раз розбиваєть ся конкуренцією по між самими робітниками. Але раз-у-раз вона повстає знову, — повстає дужча, міцнїйша, могутнїйша. Користуючись незгодою по-між буржуазією, вона допевняєть ся признання деяких робітничих інтересів законом. Так вийшло з законом про десяти-годинний робочий день в Анґлії.
Незлагоди в старому суспільстві взагалї всяко сприяють розвиткові пролєтаріяту. Буржуазія провадить безупинну боротьбу: з початку проти арістократії, далї проти тієї частини самої буржуазії, інтереси якої спиняють поступ промислу і, нарештї, вона постійно бореть ся з буржуазією всїх чужоземних країн. В усїх цих випадках вона мусить звертати ся до пролєтаріяту, просити в його запомоги і таким робом пхає його на шлях полїтичного руху. Оттак вона сама дає пролєтаріятові елємент свого полїтичного досьвіду, тоб-то зброю проти самої себе.
Як ми бачили, через поступ промислу цїлі
