— Ніколи в світі! — сказав Ріккі-Тіккі. — Наґ приходить у сад, а я знаю, що ти в сад не показуєш носа.
— Мій тіточний брат, щур Чуа, казав мені, що… — почав був Чучундра й не докінчив… — Тс… Наґ є всюди, Ріккі-Тіккі. Ти поговори з Чуа в саді.
— Ні, я думаю, що ти сам можеш розказати мені в чому справа. Ну, швидше! Бо якщо ні, то вкушу тебе!
Чучундра сів і заплакав; сльози котилися йому по вусах.
— Бідний я, бідний! — ридав він. — Ніколи не було в мене відваги бодай вибігти на середину кімнати. Тс… Я таки нічого не можу тобі сказати, але хіба ти можеш чути, Ріккі-Тіккі.
Ріккі-Тіккі насторожив вуха. В домі всюди було тихо, та до його вух дійшов якийсь слабий звук, ніби оса билась до віконної шиби. Він знав, що то був звук шарудіння сухої гадючої шкіри по камені.
— Це Наґ, або Наґаїна! — промовив Ріккі сам до себе. — Котресь із них прокрадається по цеглі до кімнати з ванною. Твоя правда, Чучундро, треба мені поговорити з Чуа.
Внизу, з гладкої стіни, була вийнята одна цеглина, щоб туди спускати воду з ванни. Ріккі-Тіккі прослизнув трохи далі в той отвір і почув, як Наґ і Наґаїна перешіптувались при сяйві місяця.
— Коли дім опустіє, — говорила Наґаїна до мужа, — тоді він буде примушений забратися звідси, а тоді сад буде знову належати нам. Увійди тихенько й пам'ятай, що треба почати від високого чоловіка. Потім вертайся сюди й розкажи мені все, а тоді ми разом будемо полювати на того Ріккі-Тіккі.
— Але чи ти певна, що для нас це буде добре, коли вб'ємо людей? — спитав Наґ.
— Розуміється! Чи в нас у саду чув хто про мунґосів, коли не було людей в цім домі? Доки дім пустий, доти ми володарі саду. Кромі цього пам'ятай, що сьогодні-завтра вилупляться з яєчок наші діти і їм буде потрібний спокій і місце.
— Дійсно, я й не подумав про те, — сказав Наґ. — Я піду, але й потім нам взагалі не треба полювати на Ріккі-Тіккі. Як зможу, то заб'ю високого чоловіка, його жінку й його синка і тихо втічу з дому. Тоді дім опустіє і Ріккі забереться геть.
Ріккі чув усі ті слова й тремтів від люті й ненависті. Голова Наґа просунулася в отвір для спусту води, а за головою потягнулося й усе його двометрове холодне тілище. Не зважаючи на свій гнів, Ріккі-Тіккі таки налякався, побачивши величезну гадюку. Наґ розвернувся, підняв голову й заглянув до темної ванни. Ріккі помітив, як сильно блищали гадючі очі.
— Якщо я вб'ю його тут, дізнається Наґаїна. А як пічну з ним битву на відкритім місці, то всі надії на перемогу по його боці. Що мені робити? — подумав Ріккі-Тіккі.
