— Не бійся, Тедді! — сказав батько. — Мунґос хоче познайомитися з тобою.
Ріккі-Тіккі заглянув хлопцеві за комір, понюхав його вухо і знову зіскочив на долівку й присів, чухаючи свій рожевий носик.
— Господи Боже! — здивувалася мати. — І говорять, що це дикий звір! Та я гадаю, що він ласкавий такий тому, що ми заопікувалися ним.
— Всі мунґоси такі, — сказав батько. — Якщо Тедді не братиме його за хвіст і не саджатиме в клітку, він буде увесь день бігати по кімнатах і вибігати надвір. Дайте йому щось поїсти.
Звіркові дали кусок сирого м'яса. Воно йому дуже смакувало. Поївши, він спокійно вийшов на веранду, примостився проти сонця, розпустив шерсть, щоб висушити її аж до корінців, і почував себе розкішно.
„Тут стільки всякої невидальщини, що я й за все життя не зміг би цього розказати родині“, — подумав він. „Зовсім ясне, що я залишуся жити в цім домі й вивідаю ще не одно цікаве…“
Цілісіньку днину волочився Ріккі-Тіккі коло дому й по кімнатах. Він малощо не втопився в ванні, запхав носик у чорнило на столі й обсмалив його кінчиком цигарки, коли виліз на коліна високого чоловіка, щоб поглянути як люди пишуть. Коли звечоріло, він побіг у кімнатку хлопця, щоб глянути, як люди засвічують гасові лямпи, а коли Тедді ліг у ліжко, Ріккі-Тіккі вліз туди й собі. Але він був дуже неспокійний товариш сну, бо щохвилини, на кожний найменший шелест, схоплювався й насторожував вуха. Пізнім вечером батько й мати зайшли в кімнату Тедді й побачили, що Ріккі-Тіккі сидить на подушці.
— Це мені не дуже подобається, — сказала мати, — він може вкусити хлопця!
— Ніколи в світі! — відповів, батько. — Цей звірок вірніший сторож від пса. Якби в кімнату випадково закралася гадюка…
Але мати не хотіла й слухати про таке страхіття.
Ранком Ріккі-Тіккі появився на веранді до першого сніданку; він прибув верхом, на плечі Тедді. Йому дали бананів і варене яйце.
Він сидів по черзі на колінах усіх присутніх. Кожний добре вихований мунґос завжди мріє про те, щоб попасти в дім людей і бігати по кімнатах, а мати Ріккі-Тіккі змалечку навчала свого синка, як має поводитися при зустрічі з білими людьми.
Потім Ріккі-Тіккі побіг у сад подивитися, чи нема і там чого цікавого. Це був великий сад, трохи занедбаний, зарослий густими кущами рож, липами, помаранчевими й бамбусовими деревами та густою, високою травою. Ріккі був захоплений.
