— Яка ціна яйцю гадини? Яка ціна молодій кобрі, молодій королівській кобрі? Останній, найостанніший з усіх, бо решту їдять мурашки там, на грядці під муром.
Наґаїна обернулася цілком до Ріккі-Тіккі, забувши про все на світі в журбі за своїх молодих, і тоді Ріккі побачив, як Теддін батько скоро вхопив хлопця за плече й щасливо переніс його через стіл. Тепер гадюка вже не могла дістатися до хлопця.
Наґаїна також побачила це. Тим часом її останнє яйце лежало між лапками мунґоса.
— Віддай мені яйце, Ріккі-Тіккі! — засичала. — Віддай мені останнє яйце! Віддай, тоді я піду й ніколи вже тут не покажуся, — промовила вона, звісивши голову.
— Так, ти підеш і не покажешся, — сказав твердо Ріккі, — бо ти підеш на купу сміття до свого Наґа. Бийся, вдово! Високий чоловік пішов за рушницею! Бийся!
Ріккі-Тіккі скакав навколо Наґаїни, стараючися оминути її нападу. Його маленькі очка горіли, як розжарені вуглики. Наґаїна стряслася й скочила на нього. Ріккі скакав то взад, то вперед. Кобра кидалася на нього кілька разів. 
Та за кожним разом мунґос ухилявся, а вона грімко вдаряла головою в кам'яну долівку веранди, а потім знову їжилася, як пружина в годиннику. Згодом Ріккі-Тіккі почав колувати, щоб напасти її ззаду. Наґаїна крутилася, щоб її голова була завжди близько його голови, а її хвіст шумів по долівці, нагадуючи шелест сухого листя, що летить з вітрами. Ріккі забув про те останнє яйце. Воно все ще лежало на веранді, і гадюка зближалася до нього.
Нарешті в той мент, коли Ріккі глибоко зітхнув, гадюка схопила яйце в рот, повернулася на сходи і стрілою втікла по доріжці в сад. Ріккі-Тіккі за нею. Коли гадюка втікає, то так швидко, як батіг опускається на шию коня. Ріккі знав, що йому треба дігнати її, бо інакше прийдеться починати все спочатку.
Наґаїна поповзла просто в високу траву під терновими кущами, і Ріккі почув на бігу дурну пісню Дарзі, що ще не скінчив прославляти його перемоги.
Але жінка Дарзі була розумніша. Вона вилетіла з гнізда, коли гадина пробігала повз нього, і почала бити крильцями над
