Сторінка:Кіплінґ Р. Брати Моуглі. Пер. Ю. Сірий. Київ - Відень, 1920.djvu/88

Цю сторінку схвалено

— Я напевне не знаю, цілий я, чи розірвали вони мене на сотні маленьких шматочків, — відповів Балу, уважно струшуючи то одну, то другу лапу. — Фу! Мені скрізь болить. Коа, я та Багіра тільки дякуючи тобі лишились живими!

— Нічого, се дурниці. А де-ж хлопець?

— Тут, в ямі. Я не можу вилізти звідси, — закричав Моуглі.

Зруйнований вершечок був досить високо від нього.

— Візьміть його звідси. Він скакає як Mop-павич і може подушити наших дітей, — почулись коло його голоси кобр.

— Га! — промовив Коа. — Сей малий скрізь має друзів. Відійди геть, хлопчисько, стережись отруйне кодло! Я проб'ю стіну.

Коа уважно обдививсь її і, поміривши щілину в прорізі, котра показувала, що стіна тут не міцна, ударив кілька разів злегка головою для того, щоб розрахувати далечінь. Потім підніс на кілька футів своє тіло над землею і почав гатити головою по стіні. Після кількох важких ударів частина стіни упала і вкрилась хмарою пороху. Моуглі вискочив крізь дірку і, кинувшись до Балу та Багіри, став між ними і обняв їх за шиї.

— Поранений ти? — спитав Балу, ніжно притиснувшись до нього.

— Я незадоволений, голодний, але ні кра-