Сторінка:Кіплінґ Р. Брати Моуглі. Пер. Ю. Сірий. Київ - Відень, 1920.djvu/81

ми, яшмою і, коли з-за гори виплив місяць і осяяв палац, то від нього лягли тіни, як чорні оксамитові вишивки. Хоча Моуглі і почував себе стомленим, нещасним, хотів дуже спати і був голодний, але не міг вдержатись од сміху, коли з двадцять малп, перебиваючи одна одну, почали запевняти його, які воні розумні, сильні та вродливі, і який він дурень, що хоче піти від них. — ⁣»Ми велична родина! Ми вільні! Ми надзвичайна родина в нетрях! Ми всі погожуємося на сім, — значить се правда! — кричали вони: — тому що ти нічого ще про нас не знаєш, а проте зможеш переказати наші слова всім родинам нетрів, то ми розкажемо тобі все про видатних наших братів, хай нарешті, всі нетрі звернуть на нас увагу.«⁣ Моуглі не перечив, а малпи цілими сотками зійшлися на ґанок, щоб послухати промовців, котрі будуть вихваляти їх родину. Коли ж промовець спинявся на хвилину, щоб відпочити, вони кричали всі разом: — ⁣»Се правда! Ми всі погожуемося з тими словами!« — Моуглі кивав головою, прищурював очі і казав: — ⁣»Так« — та й то тільки тоді, як зверталися до нього із запитаннями, бо голова йому крутилася від того шуму та гармидеру. ⁣»Напевне, Табаки-шакал їх всіх покусав, — думав він, — і тепер вони показилися. Звичайно, вони скажені. Невже вони