Моуглі, вихований в законах нетрів, не розумів такого життя, і воно йому не подобалось. Малпи принесли його до Холодного Лігва далеко пізніше полудня і, замісць того, щоб іти спати, як здавалося на думку Моуглі, після такої далекої подорожі, вони побралися за руки і почали танцювати, та співати своїх дурних пісень. Одна малпа почала говорити промову і звернула увагу своїх товаришів на те, що придбання Моуглі зробить нову епоху в історії їх родини, бо він навчить їх як сплітати гильки дерев і очерет для захисту від дощу та холоду. Моуглі зірвав кілька гильочок ростин батіжкових і почав кружити ними то в один, то в другий бік, а малпи намагались робити так, як і він; але за кілька хвилин їм набридло се, і вони почали смикати одна одну за хвіст та скакати.
— Я хочу їсти, — сказав Моуглі. — Я тут чужий в сій частині нетрів. Принесіть мені чого-небудь поїсти, або дозвольте тут полювати.
Двадцять, а може й з тридцять малп в ту-ж мить побігли, щоб нарвати йому горіхів; але по дорозі побилися, порозсипали майже всі горіхи і постановили, що не варто нести того, що лишилося ще. Моуглі дуже сумував: він був голодний і сердитий. Блукаючи улицями завмерлого міста, коли не коли він вигукував мистецькі заклики ріжних родин, але ніхто
