виключно за ними, як не полюю за жабками, або зеленою травою, що росте по болотах заповнених водою. Ссс!
— Вгору! Вгору! Вгору! Ей! Ей! Глянь вгору, Балу з сеонійської родини вовків!
Балу глянув вгору, щоб довідатись звідки лине голос. Чіль-птах спускався вниз і краї піднятих крил його були осяяні сонцем. Наступав вже час його сну, а він все літав по нетрях, та вишукував Балу, котрого важко було вгледіти в гущавині дерев.
— Що тобі треба? — сказав Балу.
— Я бачив Моуглі між родиною малп і він прохав сповістити про се тебе. Малпи потягли його за річку, у своє місто — Холодні Лігва.
Можливо, що вони перебудуть там ніч, можливо днів десять, а можливо, що тільки одну годину. Я наказував кажанам, щоб вони стежили за ними, коли смеркне. Ну, а тепер я зробив, що треба було. Бажаю щасливого полювання всім, хто долі!
— Бажаю тобі доброго сніданку! На добраніч! — закричала Багіра… — Як тільки впіймаю що-небудь на полюванні — лишу тобі одному цілу голову, найкращий між шуліками друже!
— Не варто, се ж дрібниці! — хлопчисько звернувся до мене за поміччю і виголосив головні наші заклики. Що-ж я мав робити! — І птах почав кружляти та здійматись все вище та вище до себе на ночівлю.