я посковзнувся, а шум і розбуркав родину малп; от і почала вона взивати мене всякими непристойними назвами.
— Безногий жовтий земляний чірвяк, — промурчала собі в уси Багіра, ніби то пориваючись щось пригадати собі.
— Цссс! Та невже вони так звали мене коли-небудь? — спитав Коа.
— Так, щось подібне кричали вони нам в минулому місяці, але ми не звертаємо на них уваги. Вони верзуть усяку дурницю, навіть кажуть, що ти ловиш тільки козенят, бо, — і то ж то безглузді оті малпи, — бо кажуть, що ти боїшся цапових рогів, — закінчила Багіра солоденьким та привітним голоском.
Гади, звичайно, рідко виявляють свій гнів, а особливо такі, як старий полоз Коа, але в сю мить Балу і Багіра побачили, як зразу від гніву набрякла і затремтіла його шия.
— Родина малп змінила місце свого полювання, — спокійно зауважив пітон Коа.
— Сьогодня я вилазив туди, на сонце і чув як вони кричали на вершечках дерев.
— Ми… от ми і йдемо тепер слідком за малпами, — відповів Балу, але слова якось застрявали йому в горлі, бо оскільки може він пригадати собі, ще не було ніколи такого часу, щоб хто-небудь з мешканців нетрів цікавився справами малп.
— Без сумніву, не дурниці примушують
