Віддай мене диким бджолам, хай покусають вони мене на смерть, і поховай мене разом з гиєною, бо я найпідліший з усіх ведмедів! Гррр! Ух! Ох, Моуглі, Моуглі! Чому я не попередив тебе про родину малп, замісць того, щоб товкти тебе в голову! Можливо, що й тепер я витовк йому з голови сьогодняшній урок, і він буде самітним в нетрях, не знаючи головних висловів!
— Але-ж тільки що проказував він мені всі вислови, — нетерпляче відповіла Багіра.
— Балу, ти не маєш ні пам'яти, ні пошани до себе! Що подумали-б в нетрях, коли-б я, чорна пантера, почала вихилятись, як якийнебудь Сагі-дикун, та вити?
— А яке мені діло до того, що подумають в нетрях? Може він вже мертвий тепер?
— Коли тільки не скинуть вони його з дерева, щоб побавитись, або не уб'ють, коли остогидне тягати за собою, то нам нема чого боятись. Він розумний, багато чому навчився, а крім того, має він такі очі, котрих всі в нетрях бояться. Шкода тільки, що він попав в родину малп: вони живуть на деревах і нікого не бояться з нашої родини.
Багіра замислилась і зализувала собі передню лапу.
— Ах, який же я дурень! Ну який же я гладкий мурий дурень! — закричав Балу, скочивши і струшуючись. — Правду каже Газі,
