кали, щоб я знову до них прийшов. Чому ніколи ніхто не говорив мені про родину малп? Вони так само, як і я, стоять на ногах. Вони не будуть бити мене товстими лапами. Вони бавляться цілими днями. Пустіть мене до них! Гидкий Балу, пусти мене до них! Я знову хочу бавитись з ними.
— Слухай-но, людська дитино! — почав ведмідь, і голос його загув, як грім у теплу ніч.
— Я навчив тебе всім законам всіх родин, що живуть в нетрях, за виїмком родини малп, що живуть на деревах. Вони не мають законів. Їх увільнено з нашого суспільства. Вони не мають навіть власної мови, і вживають слова, котрі скрізь підслухують. Завжди вони підслухують і підглядають і вичікують, сидячи вгорі на віттях. Наші шляхи ріжні. Вони не мають своїх проводарів. Вони не мають пам'яти. Вони чваняться і говорять дурниці і разом з тим уявляють собі, що вони велична родина, здатна на великі діла в нетрях, — а впаде оріх, — і настрій їх міняється, вони починають сміятись і забувають про все. Ми всі в нетрях не знаємося з ними. Ми не п'ємо там, де п'ють малпи, не полюємо там, де полюють вони; не вміраємо там, де вмірають вони. Чув коли-небудь ти, щоб я говорив про родину малп?
— Ні, — прошепотів Моуглі.
