не міг вимовити так, як гадюки, та що тепер вже Моуглі забезпечений від усяких випадків в нетрях, бо ніяка гадюка, ні птиця, ні звірь не зроблять йому шкоди.
— Тепер йому нікого боятись, — закінчив Балу, поважно ляпаючи себе по товстому череву.
— За виїмком його власної родини, — промурчала собі під ніс Багіра, а потім голосно промовила до Моуглі:
— Побережи ж мої ребра, маленький братіку! Чого ти розвертівся так на всі боки?
Моуглі намагався звернути на себе їхню увагу, щоб вони вислухали його: з тою метою він сіпав за шерсть на плечах Багіри і товк її ногами.
Коли-ж обоє вони замовкли, то він закричав, як тільки міг голосно:
— Я буду мати свою власну родину. Я буду головою її, і ми будемо проводити цілі дні на гильках дерев.
— Се що за вигадка? — спитала Багіра.
— Так, і будемо кидати гильки і щоб попало на старого Балу, — провадив Моуглі. — Вони обіцяли мені се… Ах!
Товста лапа Балу стягла його з спини Багіри, і хлопець, лежачи між чотирьма ве-
