кають на Раді. Моуглі тільки усміхнувся замість відповіді, і всміхаючись пішов на Раду.
Акела, — Самітний Вовк, — лежав коло своєї скелі; се вказувало на те, що місце голови родини лишається вільним.
Шер-хана, що похожав, оточений охочими живитись рештками від його їжі, отверто улещали приємними словами.
Коли вже всі зібралися, то Шер-хан почав говорити, хоч на се не зважився б він ніколи, поки Акела був головою родини.
— Він не має на се права, — прошепотіла Багіра, що лежала коло Моуглі, — скажи йому. Він собачий син. Він злякається.
Моуглі скочив.
— Вільна родино! — гукнув він. — Хіба Шер-хан має право втручатися в діла нашої родини? Яке діло тигрові до наших справ?
— Місце голови родини вільне, і тому, що мене прохали говорити… — почав Шер-хан.
— Хто? — спитав Моуглі — хіба ми всі шакали, що будемо говорити улесливі речі сьому убивцю хазяйського товару? Ніхто, крім нас самих, не має права втручатися в наші родинні справи.
Піднялося виття: «Мовчи, людська дитино! Хай говорить він! Він пристав до наших законів.»
Нарешті старі вовки взяли перевагу над всіма голосами:
