гіллям та й зник в тумані. До нього долетів тільки крик переляканого хлопця.
— А вони досить схожі на мене, — промовив Моуглі, дмухаючи в горщик, точнісінько так, як се робила жінка. — Ся річ помре, коли я не дам їй поїсти. — Він набрав сухого хмизу, кори і поклав на червоне вугілля. Йдучи на гору на пів дорозі зустрів він Багіру і в неї на вовні як перш блищала ранкова роса.
— Акела не зміг осилити здобичі, — промовила пантера. — Вони вбили-б його ще вночі, але хотять і твоєї смерти. Вже шукали тебе по горах.
— Я був в долині, на степу. Я готовий. Дивись! — Моуглі підняв горщик з жаром.
— Гаразд. Я бачила, як люди кидали в сю річ сухе гілляччя і на краєчках тих гильок відразу з'являлися червоні квітки. Тобі не страшно?
— Ні, чого мені боятись? Тепер я пригадую, як крізь сон. — що перш, нїж став я вовком, я часто лежав коло червоної квітки, і мені було тепло і гарно.
Цілий той день Моуглі просидів в лігві та стежив за тим, щоб огонь в горщику не потух.
Він тішився з того, як горять сухі лозинки. А крім того приготував на всякий випадок довгу суху гильку. Увечері Табаки підійшов до лігва і досить суворо переказав, що його че-
