pa його нагадувала кольором квітку жовтої ліани і не мала ні одної смужки. Всі мешканці нетрів приходили до нього без жаху, і слово його було для всіх законом. Пам'ятайте, що в той час складали ми одну родину. Але якось то вночи, між двома оленями повстала сварка за пасовисько (як се досить часто буває і тепер. Звичайно таку сварку закінчують тим, що пускають у діло голови й передні лапи). Вони наблизилися до тигра, котрий лежав на квітках, і, перебиваючи один одного, оповідали про причину сварки. Один олень ненароком штовхнув рогами Першого Тигра. Він скипів і забувши, що він суддя і голова нетрів, накинувся на оленя і вбив його. До того часу ніхто з нас не бачив ще смерти. Перший Тигр побачив, що він наробив і збожеволів від паху крови. Він утік далеко на північ в болота. Лишившись без судді, звірі почали битись. Реви та крики дійшли до Са і він повернувся до них. Одні казали те, другі инше, та він побачив неживого оленя, що лежав серед квіток, і спитав, хто вбив його. Але звірі не хотіли відповідати, бо показились від паху крови, як се і тепер часом трапляється з нами. Вони кидались туди та сюди, роблячи великі круги, ревіли та вимахували головами.
Тоді Са звелів тим деревам, що пустили гильки свої по-над землею відзначити убивцю оленя, щоб можна його знати на далі, а потім
