Сторінка:Кіплінґ Р. Брати Моуглі. Пер. Ю. Сірий. Київ - Відень, 1920.djvu/220

Цю сторінку схвалено

Моуглі засміявся.

— А так, ми тепер знамениті ловці, — промовив він. — Я маю досить сміливости… на те, щоб їсти комашині ляльки.

Вони пролізли крізь гущавину і зійшли в долину до річки. Від річки на всі боки розходилися смуги мілини.

— Води вистарчить ненадовго, — сказав Балу, що пристав теж до них. — Гляньте бо! Там ніби то людські шляхи.

Тверда трава на далекому низькому березі нетрів гинула на коріні і нагадувала сухі мумії. Сліди від сарн та кабанів, що йшли до річки, помережали сю безбарвну долину стежками.

Не дивлячись на те, що було досить ще рано, всі стежки було занято звірями, котрі поспішали до річки. Чутно було, як вони чмихали від пороху, що стовпом стояв в повітрі.

Вгорі, коло »Скелі Мира« і »Варти Замирення« стояв дикий слон Газі з своїми синами. Худі і виснажені, цілком сірі під місяшним промінням, вони стиха похитувалися то в один, то в другий бік. Трохи нижче стояли сарни, а ще нижче — безрогі і дикі буйволи. На протилежному боці, там, де високі дерева схилялися аж до річки, було виділено місця для хижих звірів: тигрів, вовків, пантер, ведмедів і инших.

— І справді ми всі підлягаємо одному за-