— Хто прохав мене привести людину? — прошипів він.
— Звичайно я, — прошипіла Біла Кобра. — Давно вже не бачила я живої людини, а сей ще й говорить по-нашому.
— Так, але про убивство й згадки не було. Як я повернуся в нетрі і скажу, що привів його сюди на смерть? — промовив Коа.
— Я ніколи не говорю про убивство до відповідного часу. Ось щілина в стіні, можеш вилазити собі, коли хочеш, а не хочеш то й не треба. А тепер мовчи, ситий убивцю малп! Варто мені тільки доторкнутися до твоєї шиї і нетрі більше не побачуть тебе. Ніколи ще людина не виходила живою звідси. Я — вартовий царських скарбів.
— Кажу тобі, білий червяче темряви, що ні царя, ні міста більше нема на світі! Нетрі зайняли все навкруги! — крикнув Коа.
— Але скарби ще лишилися. Ну, та ми се зробимо. Почекай трохи; подивися Коа з скелі, як буде бігати хлопець. Місця тут доволі. Жити так гарно. Ну, побігай же, погуляй, хлопче!
Моуглі спокійно положив руку на голову Коа.
— Біла штучка мала до сього часу діло з людьми з людської родини. Мене вона не знає, — прошептав він. — Вона хоче бійки. Що ж, хай і побавиться нею.
