— То була не та.
— А хіба ти маєш справи з отруйними гадюками? Я дарую їм право йти своїм шляхом. Вони несуть смерть в передніх зубах, а се не гарно… тому, що вони такі маленькі. Але що ж то за кобра, з якою ти розмовляв?
Коа потихеньку гойдався на воді, як хвиля на морі.
— Три чи чотирі місяці тому я полював коло Холодних Лігов… Певно того місця ти ще не забув? Те, за чим я полював, кричучи пробігло мимо колодязя до будинку, частину котрого якось то розбив я ради тебе, і сховалося під землю.
— Але же мешканці Холодних Лігов не живуть по норах під землею, — зауважив Моуглі, розуміючи, що Коа говорить про родину малп.
— Та тварина не мешкала там, а мала намір захистити своє життя, — відповів Коа, висолопивши язика. — Вона майнула в підземну нору, що проходила дуже далеко. Я поліз слідком за нею, убив її і заснув там. Коли я прокинувся, то поліз далі.
— По-під землею?
— Так, по-під землею. І нарешті натрапив на Білу Відлогу (білу кобру), котра розповіла мені багато такого, чого я не знав, і показала багато такого, чого я ніколи не бачив.
— Нову дичину?… І що ж, добре було
