що на тілі йому лишився слід від п'яти аж до плеча.
Моуглі показав на Газі, котрий повернувся так, що місяць освітлював на його сірому боці великий шрам.
— Люди прийшли, щоб взяти його з ями, — провадив далі Моуглі, — але він порвав вірьовки, бо мав велику силу, пішов геть і сховався до того часу, поки загоїлася поразка. Тоді переповнений ввесь гнівом, пішов на ниви тих ловців. Тепер я пригадую, що мав він трьох синів. Се трапилося давно, давно, багато дощів випало з того часу, і було се далеко звідси, — на степах Буртпорських. Що трапилося, Газі, з посівом на тих степах в тому році?
— Я і мої троє синів вижали його, — промовив Газі.
— А як же потім обробляли ті ниви, — спитав Моуглі.
— Їх зовсім не орали, — відповів Газі.
— А люди, що жили коло тих степів, що з ними сталося?
— Вони пішли геть.
— А ліжка, де вони спали?
— Ми рознесли на шматки, а нетрі проковтнули їх.
— А потім що було? — спитав Моуглі.
— Нетрі поглинули всю площу, яку я можу пройти з заходу на схід за дві ночи
